[cherry_row]
[cherry_col size_md=\”12\”]
Ми співіснуємо із мільярдами мікроорганізмів. Лабораторії пропонують нам безліч можливостей знайти саме того страшного збудника, який і є винуватцем всього, що відбувається в організмі людини. І, звичайно, його знайдуть. І, звичайно, він в деяких ситуаціях і є головним і беззаперечним ворогом. Але не у всіх. Із розвитком медичних наук, генетики та молекулярної біології, мікробіології з’являються й нові методи діагностики і лікування – генетичне секвенування, визначення антитіл, окремих частин мікроорганізмів і т.д. Але традиційний метод також досі призначається – бакпосів із носа й горла.
Наші колонії мікробів
Я не буду хейтером і не скажу, що бакпосів не потрібно робити. Важлива доцільність такого аналізу і вміння трактувати результат. В цілому, як метод вивчення бактеріальних культур, бакпосів може бути вирішальним в постановці діагнозу та вирішенні тактики лікування. Наприклад, при атипових формах захворювання, резистентності при лікуванні стандартними методами, неефективності антибіотиків 1-2 лінії…
Умовно, всі мікроорганізми, які населяють нас, діляться на три групи – непатогенні, умовно-патогенні, та патогенні. Якщо перекласти, то «погані», «більш-менш погані», або ті, що можуть ставати поганими за певних умов» та «хороші». Ми населені різними мікроорганізмами та маємо гармонійно співіснувати з ними. Під час проходження через пологові шляхи матері новонароджена дитина, яка в утробі вважається «стерильною», вперше зустрічається із тією флорою, яка буде мешкати із нею в подальшому. Для коректного функціонування організму необхідні колонії певних мікробів. Разом всі мікроорганізми утворюють цілісну структуру – мікробіоту.
Бакпосів = вирощування
Особливість бакпосіву – це вирощування колоній мікроорганізмів на живильних середовищах. Різні бактерії потребують різних умов вирощування. Тобто, ви не зможете виростити все, що є в горлі чи носі. Виросте лише те, що здатне рости на саме цьому агарі або бульйоні.
Доцільність бакпосіву при хронічних формах тонзилітів, фарингітів сумнівна. Верхні дихальні шляхи є одними із лідерів по кількості різноманітних жителів. Найбільш розповсюдженими із них є Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Haemophilus influenzae, Neisseria meningitidis, Staphylococcus aureus та ін.
Звідки з\’являється антибіотикорезистентность?
Не існує «профілактичного» прийому антибіотиків. Для попередження загострень існує вакцинація від гемофільної, менінгококової та пневмококової інфекції.
Для діагностики гострих інфекцій, наприклад БГСА-тонзиліту (ангіна), існує експрес-метод виявлення стрептококу. В сукупності із клінічними ознаками це дає змогу вирішити, як лікувати пацієнта.
Спроби знищити бактерії шляхом застосування антибіотиків можуть призводити до виникнення такого явища, як антибіотикорезистентності. Бактерії намагаються захистити себе від зброї, що їх вбиває, та стають сильнішими. Тобто, в разі дійсної необхідності, антибіотик не спрацює.
Якщо ж ви все ж здали мазок і виявили когось із мешканців – чи варто їх знищувати? Наявність бактерії може свідчити про носійство, бути «випадковою знахідкою» та не означати наявність хвороби. Лікують НЕ аналіз, а людину. Сукупність симптомів, лабораторних показників разом визначають тактику лікування.
Найбільш часті ситуації, коли виникає спокуса здати бакпосів:
❗️«червоне горло при грві» (ви ж знаєте, що антибіотиком не лікуємо!) ❗️часті обструкції ❗️збільшені аденоїди ❗️ГЕРХ (гастроэзофагеальный рефлюкс)
Тобто ситуації, при яких антибіотик не потрібен і, відповідно, доцільність виконання бакпосіву невиправдана.
Кілька років назад в книгарні мені до рук потрапила книга американської імунологині Джесіки Снайдер Сакс – «Мікроби гарні та не дуже». Легкою простою мовою вона розповідає про мікробіоту тіла людини, її значення та як взаємодіяти з нею. Такий захоплюючий лікбез в світ інших творінь, з якими мі співіснуємо, в прямому сенсі, із самого народження.
Автор: сімейний лікар Марина Краснікова
[/cherry_col]
[/cherry_row]