Хочу розкрити тему контролю в житті з дитиною.

От народилась дитинка. Батьки відповідально готувались: ходили на курси, читали книжки і блоги. Вибрали педіатра ще до пологів. Знають багато про ГВ, безпечний сон, теорію привязаності, червоні прапорці, фізичний розвиток, про вітамін Д та мікроклімат в оселі. Інформації – вагон, навіть два.

Хочеться бути найкращими батьками. Хочеться не наламати дров. І щоб мир та спокій, всі посміхаються, виспались, дитя щасливе і батьки такі не напружені.

Все починається поступово. Як в кіно, коли потроху закручується сюжет:

• Маленькі поміточки, якою коли груддю погодувала, щоб не забути.
• “Галочки” в блокнотику, чи дитя покакало сьогодні.
• “Галочки” – чи маля попісяло. Бо читали ж, що має бути стільки-то сечовипускань, бо це ж значить, чи вистачає молока.
• Зцідила молоко – скільки ж його там взагалі є в грудях? А в двох? А чого так мало?.. Чи вистачає дитині?
• Зважування щотижня, бо ж треба стежити за прибавками. Несила дочекатись кінця тижня – зважимо через день. І тепер вже щодня. Незчулися, як вже важимо до і після годування, хоча читали, що це неінформативно, але все ж таки.
• Треба контролювати, щоб був стул. Бо як не покакає, то буде більше трудитися, крехтіти вночі, гірше буде спати. Так, чули, що може не бути стулу 5-7 днів, але ж страшно стільки чекати. Ставимо свічку. Ні, не за здравіє, а гліцеринову. Потім через 3 дні знову. Знову. Через 2 дні. Щодня. Бо як не поставити, якщо кряхтить і червоніє? Без свічки не какає взагалі вже 2 місяці.
• Треба вкладати спати по годинах. Бо накопичиться втома, перезбудиться, не буде спати. Прокидання, активне неспання, заспокоюємося перед сном, ритуал вкладання обов’язково, щоб все було однакове, і засинати з грудьми – це шкідлива звичка. Треба відучити негайно. Часто прокидається – винна мати. Недопереутомила дитину. Треба контролювати тривалість сну, все записувати в щоденник. Трекер сну – додаток в смартфоні.

Трекер тривалості годування. 15 хв одну грудь, 15 хв другу. 10 хв мало, 25 хв багато. Гуляти 10 хвилин. Купати 5 хвилин. Стегна розвести 200 разів на день. Голівку має тримати в 1 місяць. В 1 рік – 10 слів.

45 грамів м’яса, 80 грамів пюрешки. Скільки з них розмазано по обличчю, а скільки – по столу? Ні, давай я тебе погодую, бо я ж не буду знати, скільки ти з’їдаєш. В табличках написано, що треба вже 115 грамів, а ти і від чайної ложки плюєшся.

Водний чи масляний вітамін Д? Пірнати чи не пірнати? Щеплювати чи не щеплювати? В державний чи в приватний садочок?

І здається, що ось-ось голова лусне від кількості інформації. Бо стільки треба перемінних факторів постійно тримати в голові. Здається, що в будь-який момент все може полетіти шкереберть, якщо перестати контролювати. А нам не можна шкереберть, у нас режим, годування, прогулянки, бо інакше буде істерика. Та не у дитини. А у дорослих.

Бо здається, якщо ще трохи напружитись, ще трохи все проконтролювати, простежити – і нарешті можна буде розслабитись. Вже нема жодних сил, зник апетит, серце вискакує, важко заснути, нема радості. Але ж треба “якісно проводити час” з дитиною, треба весело гратися з малюком, тож постараємося, мама не має права на втому і розпач.

Зупиніться. Є такий момент, коли збільшення контролю вже не покращує результат. Ви відчували таке? Коли оці всі трекери, годинник та записники стають знаряддями тортур, а не свідками перемог. І страшно зупинитись попри повне виснаження. Але зупиняйтесь.

Складіть список – параметри, за якими я стежу щодня. Що з цього ви могли б “відпустити”? Я щодня бачу родини, яких бажання бути хорошими батьками загнало в тривожний розлад. Бережіть себе.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тривожні розлади у матері

Автор: педіатр, консультант з грудного вигодовування Лідія Бабич.