Сага про "аденоїди"

Захворювання
[cherry_row] [cherry_col size_md=\”12\”]

Я довго виношувала цей текст і відчуваю, що не народити його вже неможливо. Були й сумніви – писати чи не писати. Проте мій досвід, напевно, стане в нагоді багатьом з вас, дорогі читачі.

Для ясності внесу трохи матчастини, щоб писалося і чулося одне і те ж.

Що таке \”аденоїди\”?

Якщо ви перед дзеркалом широко відкриєте рота, то зможете побачити два округлих освіти з боків, в області кореня язика – це мигдалини, вони ж \”гланди\”. Така ж штука є трохи глибше і вище, на межі порожнини носа і порожнини рота – це глоткова мигдалина. Вона одна, хоча слово \”аденоїди\” вживають у множині, що може викликати іноді деяку плутанину. При звичайному огляді (\”відкрий рота, скажи аааааа\”) глоткову мигдалину побачити майже неможливо. Зовні через ніс її видно ЛОРу тільки зі спеціальним інструментом. Вдома з ліхтариком ви не зможете побачити,чи збільшені у дитини аденоїди.

Як і вилочкова залоза (тимус), так і глоткова мигдалина (ГМ для стислості) у дорослих перестає виконувати велику роботу і за непотрібністю значно зменшується. А ось у маленьких дітей ГМ бере участь в забезпеченні імунного захисту (і не вона одна, звичайно ж).

При кожному епізоді ГРВІ ГМ може трохи збільшуватися в розмірах, а потім знову приходити до норми. Чи то ГРВІ трапляються часто, то чи ГМ довго \”приходить до тями\” після захворювання, але нерідко трапляється так, що збільшення з тимчасового перетворюється в постійне. Це і називається гіпертрофія аденоїдів.

Сприяти стійкому збільшенню ГМ можуть: сухе повітря, запиленість житла, респіраторна алергія, відсутність вакцинації від пневмококової інфекції, старші діти в родині, які приносять сувеніри у вигляді респіраторних вірусів з дитячого садка чи школи.

Що часто призначають?

  • судинозвужувальні краплі в ніс;
  • краплі в ніс з антибіотиками;
  • саморобні \”складні краплі\” (деякі коктейлі з антибіотика, гормонального препарату, сольового розчину, судинозвужувальної речовини тощо);
  • розчин срібла в ніс;
  • комбіновані препарати (антибіотик + гормон + судинозвужувальна речовина) у вигляді крапель в ніс;
  • процедури \”зозуля\” з рясним промиванням фіз.розчином, фурациліном або навіть розчином антибіотиків;
  • прийом антибіотиків всередину;
  • гормональні спреї в ніс;
  • різна гомеопатія;
  • фізіопроцедури (УФО, електрофорез в ніс, тубус-кварц);
  • антигістамінні препарати;
  • фітотерапію (як приймати всередину, так і закапувати в ніс);
  • імуностимулятори, вітаміни.

Що насправді треба призначати з наукової точки зору?

  • гормональний спрей в ніс;
  • антибіотики всередину при виникненні бактеріальних ускладнень (отит, риносинусит);
  • вакцинацію від пневмококової інфекції;
  • монтелукаст (сингуляр);
  • антигістамінні препарати (іноді, за показаннями);
  • оперативне лікування, якщо консервативне не допомагає.

Видаляти або переросте?

Так, про операцію з видалення глоткової мигдалини, яка розрослася, теж може йти мова. В яких випадках? Якщо медикаментозна терапія неефективна і гіпертрофія глоткової мигдалини викликає ускладнення:

  • стійке утруднення носового дихання;
  • нічне хропіння і зупинки дихання уві сні;
  • рецидивуючий отит і/або риносинусит;
  • зниження слуху.

\"\"Всі ці проблеми можуть супроводжуватися фоновим станом, викликаним хронічною гіпоксією внаслідок порушеного дихання: гіперактивність, істерики, агресивність, складності в навчанні, знижена витривалість при фізичній активності, порушення сну і апетиту.

Деякі наслідки можуть даватися взнаки все подальше життя. Наприклад, порушення формування навколоносових пазух, порушення росту постійних зубів і прикусу, порушення звуковимови, гугнявість, формування витягнутої подовженої форми обличчя (\”аденоїдне обличчя\”. Можете додатково погуглити фото).

Оперативне лікування \”аденоїдів\”

Дійсно, з віком можливе поліпшення ситуації, зниження вираженості скарг і настання моменту \”переростання\”. Але є фактор якості життя дитини, яка роками не може нормально дихати носом, часто приймає антибіотики, яка тривалий час хворіє і погано спить. Тому іноді оперативне лікування є більш гуманним вибором.

Можливо, хтось із вас в дитинстві проходив через цю операцію. І саме звідти, родом з дитинства і радянської медицини, – словосполучення \”виривати аденоїди\”. Аж мороз по шкірі, бррр…

Чому батькам складно зважитися на таку операцію?

  • шкода піддавати дитину болючій процедурі;
  • страшно, що аденоїди відростуть знову;
  • страшно, що загальний наркоз зашкодить розвитку дитини, психіці і взагалі розвитку;
  • раптом операцію зроблять, а нічого не пройде;
  • раптом все пройде само і почекати залишилося зовсім небагато;
  • надія, що чергові ліки матимуть значний ефект;
  • побоювання, що без аденоїдів у дитини не стане імунітету і всі інфекції відразу будуть \”опускатися\”, що при звичайних ГРВІ кожного разу буде бронхіт;
  • сумніви в діагнозі (а раптом там НЕ гіпертрофія аденоїдів, а щось інше?);
  • сумніви в ступені збільшення аденоїдів (а раптом там НЕ 3-я ступінь, а тільки 2-га?..);
  • страх перед стаціонаром взагалі;
  • страшно віддати дитину в операційну, де лікарі будуть робити щось, а батьки не будуть бачити, що саме;
  • страх перед неетичним поводженням медиків, почуття беззахисності, відсутність підтримки.

Як це відбувається в сучасних умовах?

Моя Віра в 3-річному віці пройшла через операцію з видалення аденоїдів. І вона про це навіть не пам\’ятає.

Дитині на руках у мами дають дихати через маску препаратом для введення в сон і вже після цього починаються будь-які дії. Навіть катетер у вену ставлять тільки після того, як дитина засне. 20-30 хвилин і спляче дитя повертають батькам, де дитина і прокидається. Ніяких \”мамочка, тримайте міцніше\” або \”дитинко, не бійся, я тільки подивлюсь\”.

Поліпшення носового дихання настає в найближчі дні після операції і це відразу істотне поліпшення. Аденоїди не \”виривають\”, а видаляють під контролем ендоскопа.

Мені було тривожно, страшно зважитися на операцію. Але неефективність медикаментозного лікування не залишала вибору. Чекати, поки переросте – не варіант, тому що якість життя Віри і всієї сім\’ї і кількість з\’їдених антибіотиків залишали бажати кращого.

У результаті всі задоволені, помітно покращилася фізична активність, сон і апетит. ГРВІ все одно трапляються, куди ж від них подінешся.

Висновки:

  • гіпертрофія глоткової мигдалини у дітей зустрічається часто;
  • медикаментозне лікування може бути досить ефективним, якщо призначені препарати підтвердили свою корисність в ході досліджень;
  • іноді операція з видалення аденоїдів все ж потрібна;
  • якщо вже йдеться про операцію, краще не затягувати;
  • з часом аденоїди можуть зменшитися самі по собі, але якщо не лікувати їх гіпертрофію, це може залишити наслідки на все життя.

Автор: педіатр, консультант з ГВ Лідія Бабич.

[/cherry_col] [/cherry_row]
Кошик